У
Д
У
Педагогічний факультет
Ідеал – це вища цінність, неоскаржений і завершений стан чого-небудь. Якщо вода і вогонь – це два явища на які можна дивитися годинами і вони ніколи не набриднуть. Тоді, вона уособлює в собі бездоганне поєднання обох. Пристрасна і норовлива, місцями саркастична, але в той самий час така ніжна, лагідна і неймовірно прониклива. Ні, вона не звичайна банальність чи витвір моєї уяви – вона справжня. Місцями навіть настільки, що виділяється із звичайного земного стану речей і здається надприродною – невагомою, вічною, вищою… Ідеалізую? Ні, у цьому немає потреби. Яка вона? Відповім так як вона любить говорити: «Сказати неможливо – потрібно відчути». Стверджую не вагаючись – її слова істина. Вона – це сон.
…..Первый курс. В крови много азарта, желания всё узнать и всё попробовать! И, конечно, острая необходимость влюбится! Встретить самого красивого, самого умного и самого загадочного парня. Именно такой типаж я, чего греха таить, высматривала среди свежих и незнакомых лиц во время крошечных перерывов между парами.
Мой взгляд сразу выхватил ЕГО и выделил среди всех – высокий, немногословный, слегка погружённый в себя. ОН быстро стал моей единственной целью, а потом и просто…единственным. Бесконечные взгляды, бабочки в животе, расспросы общих знакомых, падающий снег на первом свидании и мультфильм «Мама для мамонтёнка» после него. Вот так всё сумбурно, искренне, наивно и трогательно! Всё так, как хотелось.
Щосекунди відбувається одне биття одного серця, одна людина відчуває смак життя, так кажуть медики, але вони помиляються. Одне серце не може відчувати, а тим паче насолоджуватися такими речами як щастя i любов не в змозі просинатися і говорити: "Я живу!". В нашому світі серце ніколи не самотнє, бо в мить биття твого серця, б’ється ще одне, ще одне серце, це серце лине на пошуки свого побратима. Якщо хтось скаже що не усім щастить знайти щастя, то можу завірити, вони помиляються. Ми обов’язково знаходимо свою любов, знаходимо свою другу половинку, але не завжди, на жаль, бачимо це...
Кохання…Кохати…Ці слова прекрасні…
Але коли ти йдеш по темній зимовій вулиці і все нагадує про нього ці слова перестають бути прекрасними, вони врізаються в душу і ріжуть її на частини…
Все нагадує про нього…Заходиш до квартири, заварюєш каву, підходиш до вікна і дивишся кудись, а коли кава захолоне ти ніби прокинешся від сну і ваші зустрічі ваше перше побачення пройде перед очима…
Вперше я зустріла його коли працювала у комп. клубі. Мій однокласник прийшов тоді з ним і перша думка була: «Тільки їх ще не вистачало». Врешті мені вдалося випровадити їх.
Признаюсь, что нелепо и смешно вспоминать о давно минувшем чувстве, которое безответно не стало любовью…
Напоминаю, любовь – это не чувство, как думают многие первокурсники, иначе оно бы прошло и снова могло бы нахлынуть – неожиданно для вас самих. Чувство – штука временная, как голод, холод и страсть: съел – согрелся и какая там уже страсть). Любовь – это постоянная активность и деятельность, когда двое помогают друг другу становиться самодостаточней, оставаясь прежними людьми. Пусть не очень-то и понятное определение, зато давно понятно для меня, что любовь – это не чувство. Вот такая вот гармоничная неопределённость и неопредёленная гармония!