Кохання... Кохати... Ці слова прекрасні...
Кохання…Кохати…Ці слова прекрасні…
Але коли ти йдеш по темній зимовій вулиці і все нагадує про нього ці слова перестають бути прекрасними, вони врізаються в душу і ріжуть її на частини…
Все нагадує про нього…Заходиш до квартири, заварюєш каву, підходиш до вікна і дивишся кудись, а коли кава захолоне ти ніби прокинешся від сну і ваші зустрічі ваше перше побачення пройде перед очима…
Вперше я зустріла його коли працювала у комп. клубі. Мій однокласник прийшов тоді з ним і перша думка була: «Тільки їх ще не вистачало». Врешті мені вдалося випровадити їх.
Друга зустріч була мабуть більш приємнішою. В той день ми з подругою вирішили прогулятися по вечірньому літньому парку, піти до річки скупатися і він там але не сам а зі своїми друзями – святкували випуск. Ми приєдналися з подругою до них, але поговорити з ним так і не вдалося.
Третя зустріч відбулася зовсім випадково. Він був знову ж таки з моїм однокласником – працювали. Ми побалакали, хоча декілька образливих реплік важко назвати розмовою. На тому і розійшлися.
Той день змінив моє життя назавжди. Ввечері я зустрілася з моїм теперішнім другом і колишнім однокласником. Ми побалакали і виявилося, що йому подобалася моя подруга. Не довго думаючи ми домовилися про наступну зустріч. І вже тоді я познайомилася з ним. В той день було все вирішено. Ми повинні були бути разом - стільки спільного: жести, рухи, слова, переконання, принципи. Ніби дві половинки серця знайшлися і в той час злилися в одне ціле. Я була щасливою.
Ми зустрічалися кожен день і цікаво те що нам було про що говорити.
В той час я була вже випускницею, а він на рік менший. Це означало, що в мене повинно було бути багато справ, але кожного дня хоч на одну хвилинку я забігала до нього щоб побачити його очі і переконатися, що він ніколи не зникне з мого життя.
День за днем, місяць за місяцем. Скільки часу пройшло, а кохання все жило в наших серцях і жило. Але сталося те що повинно було статися : випускний. Цей день був найжахливішим у моєму житті. Я не бачила його таким розлюченим і злим ніколи. Замість свята мене чекала сварка. Але я пережила, тому що коханий повинен був поїхати з міста на цілий місяць. Майже одразу після «свята». В цей день була сонячна тепла погода, пташки співали, квіточки і вся ця чудова романтика, але мені було не до того. Я просиділа вдома аж до вечора, аж поки не стемніло і лише тоді я змогла вийти з квартири. Чому ввечері? Щоб ніхто не бачив заплакані очі та печаль на моєму обличчі. І так проходив день за днем.
Після цієї поїздки, в ньому з’явилася жорстокість, зникла та ніжність та ще й наші друзі почали казати йому, щоб він мене кинув. Навіщо, досі не збагну.
Кожного дня почуття зникали з його боку, а я все чекала.
Крапку в наших відносинах поставило навчання та це прекрасне місто – Київ. Тепер змінилася я. З чудової дівчинки я перетворилася вмить на жорстоку тварину. Тепер ми помінялися ролями. Тепер він бігав за мною, чекав мене коли я приїду. А я знущалася над ним як він наді мною. Все я розуміла прекрасно, а головне було боляче тому що я його кохала. Але, як то кажуть, все що не робиться усе на краще. Ми розійшлися, т точніше я його кинула, бо мені набридло бути такою та ще й «друзі» оголосили мені війну. Чому? А я й досі не знаю.
Все, він зник з мого життя. Але він завжди буде у моєму серці, а я у його. Хоча він каже що забув мене не кохає, я впевнена що це все брехня. Досі чекає, досі хоче щоб я повернулася, але:
«Почуття з весною в серці можуть легко тебе вбити»…