Сон
Ідеал – це вища цінність, неоскаржений і завершений стан чого-небудь. Якщо вода і вогонь – це два явища на які можна дивитися годинами і вони ніколи не набриднуть. Тоді, вона уособлює в собі бездоганне поєднання обох. Пристрасна і норовлива, місцями саркастична, але в той самий час така ніжна, лагідна і неймовірно прониклива. Ні, вона не звичайна банальність чи витвір моєї уяви – вона справжня. Місцями навіть настільки, що виділяється із звичайного земного стану речей і здається надприродною – невагомою, вічною, вищою… Ідеалізую? Ні, у цьому немає потреби. Яка вона? Відповім так як вона любить говорити: «Сказати неможливо – потрібно відчути». Стверджую не вагаючись – її слова істина. Вона – це сон.
Сон – це стан, перебування в якому, характеризується мінімальним рівнем мозкової діяльності і зниженої реакції на довколишній світ, ніби режим очікування певних подій при якому не відбувається витрат і розкриття внутрішнього потенціалу. Від народження ми, всі ми, знаходимося у певному забутті. Кожен із нас живе, здавалося б, повноцінним життям: розвивається, дорослішає, пізнає щось нове, але в результаті відчувається якась недовершеність, наче художнє полотно без рами. І це все немає ніякого значення в цілому і для вас особливо. Ви спитаєте чому? А тому, що весь цей час ми спимо! Так, не дивуйтеся – саме спимо.
Це незвичайний сон, ні, не подумайте, що я з’їхав з глузду. Ми дрімаємо в очікуванні кохання. Ну скажіть, хіба є сенс в тому що ми робили до того як зустрілися з ним, як відчули його дивовижний запах, як побачили його нереальні образи, до того як покохали.? Ні! Все що ми робили до цього наче зникає. Ти розплющуєш очі і розумієш, що все довкола тебе стало іншим: кольори яскравіші, музика гучніша – все помінялося. Наче ви потрапили в каїну антонімів: чорно біле стало кольоровим, ви почали помічати позитив у речах які, здавалося, терпіти не могли, вас наче підмінили. Чорт забирай – навіть хмари на небі або зникли або стали настільки прозорими, що людське око не в силах вловити їх контури і дощ перестав. Ти наповняєшся незрозумілою, небаченою до цього силою. І як герой коміксів ти сповнений жагою іти вперед, не бачачи перед собою жодних перешкод. В серці настає затяжна весна.
Я не виняток. Мені пощастило – я прокинувся рано, хоч тоді я ще цього не усвідомлював. Дехто може сказати, що навпаки, раннє пробудження це далеко не позитивна частина життя, але я все таки, наполягаю на тому, що я везуньчик. Я це зрозумів згодом. Отже, мій сон закінчився у 6 класі. Цю фразу можна сприймати як в прямому так і переносному значенні. Бо після того як я її зустрів, в моєму, тоді ще маленькому, серці уже не було місця іншим емоціям і почуттям – вона зайняла його повністю. Немає жодного слова, яким би можна було описати – те що зі мною коїлося. Якісь незрозумілі бажання: хотілося бігти, співати, танцювати, стояти на голові, крутитися, стрибати, говорити, сміятися і все це одночасно! Ні, ні – це не божевілля…хоча, можливо, це воно і є. Ось воно: тоді я почав розуміти для чого прокидався зранку, чому співають пташки, розквітають квіти, і через що почав писати вірші. Я настільки був захоплений своїм новим станом, новою точкою відліку свого життя, що лише згодом помітив, що все, що зі мною відбувалося було в режимі «моно». Сотні питань осипались на мене сніжним комом, а я з незрозумілою безпорадністю не міг знайти відповіді на жодне з них. Згадуючи це зараз, я з впевненістю говорю – вона просто ще спала, її час на той момент ще не прийшов. І мені не залишалося нічого іншого як просто чекати. Але чекати і бути поруч було нестерпно. Це можна знову ж таки порівняти з тим, коли ти прокидаєшся, але не хочеш одразу вставати, то з кожною новою хвилиною якою ти валяєшся в ліжку тобі стає ще гірше: тіло лома, на зовні виходить небажана лінь. Ось і я прокинувшись і зрозумівши, що не зможу поділитися цим з нею – почав віддалятися, але мої думки ніколи не полишали її ніжних снів.
Шли роки, так, саме роки…довгі 48 місяців «любові схожої на сон». Я не спав але не міг віддавати своє кохання. Ми стали студентами. О, ця прекрасна і незабутня пора. Та був один величезний мінус – тепер я її майже не бачив. Не знаю, можливо то був щасливий випадок, збіг обставин, а можливо і сама доля, але так вийшло, що одного літнього вечора ми залишилися на одинці. І ми почали говорити, до самого ранку не було жодної паузи бодай на секундочку. Наступного дня все повторилося, і наступного. Я не знаходив собі місця. Вагався, ні не вагався – боявся зробити щось не так, бо я цього собі ніколи б не пробачив. І я вирішив більше не чекати і розбудити її. Тут все і почалося. У ту мить мені здалося, що такого я ніколи не відчую, як тоді, коли вона прокинулася і сказала таке ніжне і бажане «Так». Але я помилявся.
Помилявся, ще й як. Тому що кожен наступний день дарував такий сильний вибух емоцій, що моє серце просто вискакувало наче від передозування адреналіном – судорога щастя. Але про це згодом. Вона і є саме кохання.
Кохання – це емоціональне почуття, глибока і відчайдушна прив’язаність до іншої людини. І от, я знову відчув все те, що зародилося тоді, в ще зовсім юному хлопчиську. Навряд чи можна знайти порівняння відчуттям, які ти отримуєш коли кохаєш. Скажу так – хто знайшов насправді свою половинку – той розуміє про що я говорю. А якщо ви ще не любили, повірте, хоча б мить в коханні варта того аби віддати за неї усе життя. Ви скажете, що я перебільшую – тоді у вас ще все попереду! Не сприйміть за банальність.
Я перестав дивитися на годинник, дні тижня уже не мали ніякого значення - відстань, час – наскільки це все плинне і пусте в порівнянні з щирим коханням. Ми відкрили для себе інший вимір, вимір - про який ще не було жодної згадки. Він вищий за сьоме небо, він бажаніший за рай, він незвичайніший за казку, і безкрайніший за вічність. Саме дивовижне те, що ми з нею настільки різні, але це не ставало перешкодою. А навпаки, ми брали один від одного саме те чого нам не вистачало. Я приносив радість – вона ж дарувала щастя. Так приємно говорити слово «кохаю» і розуміти, що це не пусті слова, а реальна спонтанна емоція яку не можливо зіграти…приємно говорити і чути. Нас закружило як у торнадо і під час цього «любовного катаклізму» нас несло по вітру змін наших життів до кращого. Ми проносилися крізь міста, парки, затишні кав’ярні, кінотеатри і всюди залишали, наче мітку нашого кохання. Тепер мені важко грати в асоціації – тому що, щоб ви не сказали і в моїй уяві прокидається лише її образ – це так дивно, але більш ніж приємно. О, ледве не забув – у вас є мрія? У мене була… Вона збулася, вона – моя мрія.
Мрія – заповітне бажання, ідеалізована ціль яка веде до щастя. На цьому я поставлю три крапки. Напевно історія здається незавершеною, можливо… Просто життя в коханні, але без неї – це сон. Сон - це режим очікування певних подій, які ведуть до щастя.