Майстер-клас Олександра Гершанова: підтримка освітян в умовах тривалого стресу (20.05.2025)
20 травня 2025 року викладачі нашої кафедри пройшли майстер-клас всесвітньо відомого ізраїльського психолога, психотерапевта, тренера й освітнього консультанта Олександра Гершанова, присвячений навичкам самозбереження освітян і надання першої емоційної підтримки під час викладання в умовах довготривалого стресу». Олександр Гершанов — клінічний психолог, фахівець із кризового втручання, сертифікований тренер із першої психологічної допомоги (PFA), має багаторічний досвід роботи в галузі психічного здоров’я, зокрема — в екстремальних умовах. Його діяльність охоплює навчання працівників освітньої, медичної, соціальної та військової сфер навичкам саморегуляції, емоційної підтримки та розвитку стресостійкості. Він неодноразово проводив тренінги в Ізраїлі, Україні, США та країнах Європи. Особливу увагу він приділяє питанням професійного вигорання в освітньому середовищі, роботі з травмою, а також психоедукації.
В умовах війни, вимушеної релокації, тривалої невизначеності та високого навантаження освітяни опинилися в ситуації постійного стресу. Викладачі змушені не лише забезпечувати якість навчання, адаптуватися до гібридних форм викладання, а й емоційно підтримувати студентів, які часто перебувають у кризових обставинах. На цьому тлі виникає нагальна потреба в освоєнні стратегій емоційного самозбереження — навичок, що допомагають підтримувати внутрішній баланс, діяти ефективно й усвідомлено, а також розпізнавати й стабілізувати емоційні стани інших людей.
На початку майстер-класу Олександр Гершанов акцентував увагу на фізіології стресу, пояснивши, як тривалий вплив стресових чинників (інформаційне перенавантаження, відповідальність, загроза безпеці) змінює роботу мозку, підвищує тривожність і знижує когнітивну ефективність. Викладачі, за його словами, часто «ігнорують» перші ознаки виснаження, що зрештою веде до синдрому професійного вигорання. Він також нагадав, що стрес не завжди є негативним — помірний рівень мобілізує ресурси, але хронічний стрес без відновлення руйнує.
Гершанов запропонував учасникам подумати про власні «тригери» — ситуації, які викликають дратівливість, апатію чи перевтому. Далі він представив кілька технік саморегуляції: правило 4П: «Пауза — Подих — Погляд — Питання» — як спосіб зупинити автоматичну реакцію; техніка “Заземлення”** — повернення уваги до тіла та оточення; метод “емоційного термометра”** — відслідковування змін свого стану протягом дня; мікропрактики вдячності** як засіб підвищення стресостійкості; правило 4 стихій та правило Дії.
Психолог поділився протоколом надання першої емоційної підтримки, адаптованим до освітнього середовища. Він складався з трьох основних етапів: створення безпечного простору — прийнятна атмосфера, емпатія, відсутність оцінювання; вислуховування й валідація емоцій — «Те, що ти відчуваєш, має сенс»; орієнтація й стабілізація** — допомога людині знайти внутрішню опору й визначити, що робити далі.Учасники відпрацьовували ці етапи в парах, моделюючи типові ситуації з життя університету: студентка в сльозах перед іспитом, хлопець, що переживає втрату близької людини, або викладач, який не може впоратися з власною тривогою.
Гершанов наголосив, що в умовах тривалого стресу особливо важливо «повертати» себе в тіло. Він запропонував прості вправи з тілесної присутності, дихання «коробочкою» (4-4-4-4), а також динамічні техніки розвантаження м’язів. Такі методики корисні не тільки для особистого використання, а й як інтегровані елементи занять — невеликі «паузи здоров’я» в аудиторії, які підвищують концентрацію студентів.
На завершення майстер-класу учасники мали змогу поділитися враженнями, особистими відкриттями, страхами й бажаннями. Один із ключових меседжів Гершанова полягав у тому, що бути викладачем у кризу — це не лише викладати, а й бути присутнім як людина. Він підкреслив важливість формування підтримувального професійного середовища, де викладачі можуть не тільки віддавати, а й отримувати емоційний ресурс.
Майстер-клас Олександра Гершанова став не просто навчальною подією, а простором взаємної підтримки, глибокої рефлексії й переосмислення професійної ролі викладача. В умовах викликів, які постали перед українською освітою, такі ініціативи мають надзвичайну цінність і можуть слугувати моделлю для системної трансформації підходів до викладання й підтримки в університетському середовищі.