Вечорниці на Андрія
Щорічно 13 грудня ми святкуємо День Андрія Первозванного. З усього річного циклу свят це свято вважається найбільшим передноворічним і відзначається ще з часів Русі, а ще – найбільш таємничим, адже народні обряди походять ще від дохристиянського свята Калити. Віддавна люди вірили, що ніч з 12 на 13 грудня наповнена чарами.
Традиційно в Україні молодь збиралась на Андріївські вечорниці для ворожіння, випікання калити та парубоцьких збитків або бешкетів. Влаштовувались спільні молодіжні застілля, різноманітні забави та ігри. Подекуди їх називали «великими вечорницями», «святом дівчат» тощо.
Шанують свято Андрія Первозванного й віряне, оскільки глибоко поважають цього святого і вшановують пам'ять про нього протягом століть. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій проповідував у самому Царгороді, на побережжі Чорного моря, та в околицях нашої столиці – Києва. Ось як це описано в «Літописі Руському» за Іпатівським списком: «А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море це звуть Руським. Побіля нього ж учив святий апостол Андрій, брат Петрів.
Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням Божим прийшов і став під горами на березі.
А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору…» (Літопис руський за Іпатіївським списком переклав Леонід Махновець. – Київ, видавництво «Дніпро», 1989, с.3)
Одним із найкраще збережених у народній пам'яті фрагментів духовної культури досі лишаються андріївські ворожіння. Добре відомими були дівочі ворожіння про майбутню долю з балабушками. Про їх широке побутування свідчать різноманітність їх локальних назв: «шишки», «опушки», «обливанці», «сабадашки», «медочки» тощо.
«Ще звечора, як тільки дівчата зійдуться до хати ворожити, першим ділом вони печуть балабушки – невеликі круглі тістечка з білого борошна. Воду на ці тістечка носять з криниці …ротом. Носять так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать – біда!.. Коли балабушки спечуться, кожна дівчина позначає свою балабушку кольоровою ниткою або папірцем. Розкладають на долівці на розстеленому рушникові і впускають пса, який увесь день був зачинений і голодний. Голодний пес «вирішує долю». Він хапає балабушку одну за одною, а дівчата слідкують, чию першу з'їсть, та й перша піде заміж. Чию не зачепить – сидітиме ще в дівках. А якщо занесе в темний куток – ту дівчину, чия балабушка, доля занесе в чужі краї. А найгірше – якщо надкусить і покине».
Своєрідним символом свята Андрія є обрядове печиво, яке використовувалось у різноманітних іграх та магічних церемоніях. Йдеться про андріївську калиту, відомою ще під назвою «коржа», або «коляти»: «Увечері і хлопці й дівчати збираються для кусання калети. Калета – це великий корж із білого борошна. Печуть її всі дівчата. Хоч і двадцять. Кожна має взяти участь у її приготуванні. Тісто солодке, з медом. Печуть так, щоб важко було вкусити – на сухар. Посередині дірка. За стрічку прив'язують калету до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб можна дістати тільки підстрибнувши. Калету можна підсмикнути. За вечір іноді її так ніхто й не вкусить. Тоді її ділять між усіма учасниками. Дівчатам віддають просто так, а хлопці платять гроші дівчатам на стрічки».
Частина цих звичаїв не забулась і живе з нами й по сьогодні.
Шануємо традиції рідного народу й зичимо щасливого початку зимових свят! Світла, радості, здоров'я та переможного миру!
