Художниця зі Сміли Юлія Кучеренко про власну студію і творчість (Сміла.City)
Юлія Кучеренко – юна бізнес-леді та художниця зі Сміли. За освітою викладач образотворчого мистецтва, за покликанням – митець та людина, яка надихає. Навчалась в Національному педагогічному університеті імені Драгоманова на художній спеціальності «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація». Навесні 2021 року зняла приміщення у Смілі та відкрила свою студію.
Джерело: Сміла.City
Редакція Сміла.City продовжує рубрику інтерв’ю «10 питань за 10 хвилин». Тож у такому форматі ми поспілкувались з Юлією та дізнались більше про її діяльність та творчість.
– Хто вам допоміг на початку ведення власного бізнесу? Чи складно працювати в складних умовах війни?
– Перший мистецький простір я відкривала на кошти зароблені від продажу своїх робіт – вишивки медуз. Я могла купити авто, або створити студію. Вибрала студію, бо інакше куди б я їздила тією машиною. Зараз, коли я втратила свій безпосередньо основний дохід від мистецтва, мене дуже підтримав тато. Більшість ексклюзивних меблів нашого простору, робив мій тато власноруч, а під час переїзду до нового великого простору було теж дуже багато фізичної чоловічої роботи, саме в цей час, так склалась доля, мабуть, все десь уже сплановано не нами точно, бо тато з побратимами приїхали на декілька днів додому, і саме вони допомагали мені з усім переїздом.
Моєю вічною мотивацією є моя хороша подруга, наставниця і фантастична жінка Ткаченко Юлія, керівник студії танцю на пілоні «Flying dance». Коли я вперше відкривалась, вона давала мені поради і підтримувала, і коли я придумала розширювати наш простір під час війни, не закриватись, як це зробили більшість, а саме ставати великими сильними і міцними, бо мистецтво лікує душі, для наших дітей це особливо важливо сьогодні.
Мистецький простір
Фото: з особистого архіву Юлії
Бізнес завжди не просто розвивати, особливо художникам, які живуть натхненням, а не раціональним мисленням. Але я переконана що це моя сильна сторона, як би я думала довго, щось зважувала, а не робила як хочеться, як я це роблю, то хтось би сміливіший зробив би це раніше. А який тоді сенс, я не люблю повторювати чи повторюватись, мені це здається принизливим.
– Які плани на найближче майбутнє у вашій діяльності?
– Грандіозні насправді, тому що у нас відкривається новий мистецький простір в центрі міста. І ми запрошуємо всіх до навчання. Ми займаємось з дітками і дорослими. Плани на найближчий час - розвиток нашого мистецького простору. А особиста творча діяльність якось відійшла на другий план, порівнюючи з навчанням і освітою дітей на сьогоднішній день.
– Чи легко знайти спільну мову з дітьми та пояснити усі тонкощі мистецтва?
– З дітьми насправді мені досить легко знайти спільну мову. Я знаходжу в цьому свій інтерес, тому що дуже класно, цікаво підлаштовуватись під кожну дитину, бо це особистість. Попри вік, нехай це 4 роки чи 15, це завжди цікаво, бо це особистості. Я насолоджуюсь цим, тому мені легко. Насправді діти набагато легше сприймають інформацію, ніж дорослі люди. Вони відкриті, хапають це все, тому я б не сказала, що пояснити тонкощі мистецтва - це важко.
– Ваш тато пішов добровольцем на війну. Як ви на це відреагували? Чи відбилось це на вашій творчості?
– Так, мій тато пішов добровольцем на війну 26 лютого одним із перших. Він досі на передовій. До цього він працював ковалем і є людиною мистецтва. Я думаю, що це відобразилось на стані моєї душі і загалом на всьому, що я роблю, і з чим працюю. Спочатку це був такий страх і біль, а потім величезна гордість насправді. Зараз я дуже пишаюсь своїм батьком. Він, до речі, також почав творити: створює роботи, мистецтво. І я несу цю творчість в маси, тому це тільки гордість.
Юлія Кучеренко з військовими
Фото: з особистого архіву Юлії
– Чи вплинуло на вас те, що у дитинстві вас не взяли до школи мистецтв? Чи опустилися руки?
– Мене у школу мистецтв привів батько. Я була у 8 класі. У нас була якась бесіда протягом 5 хвилин і мені сказали, що я вже досить доросла і мене не можуть взяти до школи мистецтв. Мене це дуже образило. Я запам’ятала це на все життя і зараз, коли до мене приходять навчатися діти, яких відштовхнула школа мистецтв так само як і мене, це навіть трохи тішить мене. І я рада, що можу подарувати їм оцю свободу, можливість і знання, за якими вони прийшли спочатку туди, потім до мене.
А руки насправді трохи опустились. Тоді, у дитинстві, мені здавалось, що я не здатна, художньої освіти у мене не буде, що я вже дуже доросла, щоб навчатись у школі мистецтв і на цьому все. Але в педагогічний ВИШ на художню спеціальність я вступила без школи мистецтв, дипломів про художню середню освіту. Тож я вірю, що якщо є охота все можна зробити завдяки наполегливості. А спочатку я дійсно вірила, що я нездара. І це найстрашніше насправді, коли діти стикаються отак з дорослими, які відмовляють, а у дітлахів складається враження, що вони нездари.
– Як ви любите проводити вільний час?
– Так виходить, що у мене немає вільного часу, бо моє хобі - це і є робота. Мені дуже подобається проводити час за мистецтвом, вишивкою, малюванням. Коли я не проводжу час з дітьми за навчанням, то займаюсь власним особистим мистецтвом, але це теж моя робота. А ще я люблю спорт, проте на нього не так багато часу витрачаю.
– У 2019 році відбулась ваша персональна виставка у Києві. Розкажіть детальніше про цю подію та які у вас тоді були враження.
– Три роки тому відбулась моя перша персональна виставка у Києві. Ми як студенти художньої спеціальності, знали, що в нас точно має бути персональна виставка у кожного, тому готувались до цього. Але тоді ми про це говорили, як про щось недосяжне, велике, глобальне. У мене були ідеї, натхнення і я створювала роботи, які були варті виставки. Я просто поставила дедлайн і в мене ще не було тої кількості робіт, але я розуміла, що через 2 місяці я маю зробити цю виставку. Я всім оголосила, що вона вже от відбудеться. Відкриття було в листопаді. І з вересня я почала постійно працювати. Удень була на навчанні, потім ішла на роботу, а вночі створювала ці роботи, вишивку. Після виставки моє мистецтво якось оживилось і я знайшла своє ім’я.
Хотілось би сказати, що навчання, роботу та творчість поєднувати нескладно, але я зараз згадую, що на етапі такої роботи, коли я місяць так прожила: навчання, робота і підготовка, я пішла з роботи. Я зрозуміла, що в мене є якийсь запас грошей і стипендія, тому я можу прожити цю виставку, не працюючи і я звільнилась з роботи. Відбулася виставка і через місяць я знайшла нову роботу.
– Що для вас творчість?
– Для мене творчість – це моє життя насправді, усе абсолютно. Від мого одягу, прикрас, подарунків друзям та близьким – це все моя творчість, бо зазвичай я це придумую та роблю сама. Дуже часто я створюю якісь прикраси, макіяж своїми руками, тому творчість – це все моє життя.
Я займаюсь оздобленням корсетів, тобто розписом, вишивкою, бісером, декором. Їх шиє моя дуже добра подруга Аня і вона модельєрка, створює дуже багато цікавих речей. І ми вирішили, що саме корсети – це така трендова сучасна штука, яку можна оздобити і запустити як на український ринок, так і на закордонний.
– Що вас надихає у творчості?
– У творчості мене завжди надихало море. Це якесь таке місце, де ти можеш розслабитись і знайти натхнення у свободі.
Юлія Кучеренко зі своєю роботою
Фото: з особистого архіву Юлії
Матеріал створено в рамках проєкту “Життя війни” за підтримки ГО Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)
Джерело: Сміла.City